Блаженний
Kaзімєж Войцеховський sdb
(1904-1941)
Біографія
Дитинство і юність
Казімєж Войцеховський був сином Анджея та Марії з роду Босків, народився 16 серпня 1904 року в Яслах. Батько працював на залізниці, а мати — на фермі. У п’ятирічному віці Казімєж втратив батька. Відтоді весь тягар утримання та виховання трьох маленьких дітей ліг на матір, побожну та самовіддану жінку.
Мама завдяки добрим людям домоглася для свого Казіка прийому до Салезіянського навчального закладу ім. Любомирських у Кракові. Йому тоді було вісім років. Він був дуже жвавим, веселим хлопчиком, завжди задоволеним. У 1916 році Казік був прийнятий до закладу ім. Святого Боско в Освенцимі. Салезіянське життя, сповнене радості та руху, відповідало його жвавому темпераменту. Він полюбив ігри та розваги і охоче брав у них активну участь. Він добре навчався. З цікавістю спостерігав за оркестром.
Салезіянський шлях
Закінчивши четвертий клас гімназії, він подав заяву про вступ до новиціату в Клечі-Дольній. З моменту вступу до новиціату в Клечі-Дольній у 1920 році він сумлінно взявся за роботу над вдосконаленням свого характеру, пам’ятаючи про бажання своєї матері: щоб він став добрим, святим священиком – салезіянином. 2 жовтня 1921 року склав перші чернечі обіти та закінчив новиціат. Вічні обіти склав 2 травня 1928 року в Освенцимі.
З Клечі-Дольної він вирушив до Філософського студентського гуртожитку в Кракові, на так звану «Лосювку». Там він отримав атестат зрілості та закінчив навчання з хорошими оцінками. Його відправили на педагогічну практику, так звану асистенцію, до Малої семінарії в Лонді-над-Вартою. Там він викладав математику та допомагав хлопцям, будучи душею дозвілля та всіляких змагань. Один із вихованців записав: «Пам’ятаю середові прогулянки, як тоді всі розважалися. Були футбол, «карабінери», хованки».
Крім того, він викладав спів та музику. Він умів і тут проявити багато винахідливості, запалювати учнів, навчати грі на інструментах у доступний спосіб. Один із тодішніх членів оркестру в Лонді так згадує це: «Отець Войцеховський умів заохочувати до гри, чи то за допомогою цукерок, чи то показуючи новий інструмент, придбаний для нашого ансамблю. Сам він не раз, коли когось із нас бракувало, брав інструмент і грав відсутню партію… організував також чудовий хор».
У 1924–1925 роках він викладав музику та математику в Лонді. Потім працював вчителем музики та співу в салезіянських закладах в Антонєві, Варшаві, Олександрові Куявському та в Освенцимі. Він умів створити веселу атмосферу, властиву салезіянським домівкам, завдяки своїй любові до музики, спорту, вправності у спілкуванні з молоддю, хоча з його жвавим і запальним темпераментом це давалося йому нелегко.
У 1930 році він приїжджає до Кракова на теологічні студії. І тут він створює із кола колег хор, який прикрашав різні урочистості.
Він також працював в Ораторії при парафії св. Станіслава Костки. Спортивний клуб, який він там організував, залучивши до нього молодь з ораторію, був одним із динамічніших у Кракові. 19 травня 1935 року він прийняв священиче свячення у Кракові з рук єпископа Станіслава Роспонда, великого друга справ отця Боско в Польщі.
Після радісних переживань першої меси він пішов працювати вчителем до Малої семінарії в Дашаві. Через рік повернувся до Кракова як вчитель релігії в загальноосвітніх школах на Дембниках, а також як керівник Ораторію та Католицьких молодіжних товариств. Так описували його роботу шкільні власті: «Отець Войцеховський веде уроки релігії в нашій школі. Він вміє зацікавити та оживити молодь на уроках. Скрізь викликає щиру радість… Займається молоддю і поза школою… Він подобається молодим людям і має авторитет серед них».
Під час вересневих військових операцій він залишився у Кракові й поспішав на допомогу біженцям.
Коли німецька влада у так званому Генеральному губернаторстві відкрила загальноосвітні школи в листопаді того ж року, отець Казімєж повернувся до своєї улюбленої шкільної роботи.
Арешт
Настав травень 1941 року. Напередодні свята Марії Допомоги Вірних — 23 травня ввечері — його разом з іншими співбратами заарештувало гестапо та помістило до в’язниці Монтелупіч у Кракові. Як причину арешту, відповідальний що проводив операцію, назвав роботу над підтриманням духу польськості серед молоді. Після місяця перебування у краківській в’язниці 26 червня того ж року о. Войцеховського разом з іншими було перевезено до концентраційного табору в Аушвіці.
Мучеництво і смерть
27 червня 1941 року стало трагічним для салезіян у Кракові. Дванадцять з них працювали у виправній роті, включаючи отця Казімєжа Войцеховського, чия міцна статура привернула увагу його катів. Над ним в нелюдський спосіб знущались. Били та штовхали ногами. Одним ударом ручки лопати капо охоронця вибив йому зуби, а хлистом для верхової їзди він порізав голову. З останніх сил він брався за роботу, постійно підштовхуваний катами.
Того дня вже двох салезіян, Яна Сверца та Ігнація Доб’яша, було вбито та відправлено до крематорію. По полудню прийшла черга на інші жертви. Після обіду, який жоден із працівників виправної роти не міг витримати, відновилися та ж сама виснажлива праця та знущання. Через деякий час стражденний отець Казимеж звернувся до керівника блоку, просячи легшої роботи. «Так, скоро отримаєш, тільки довези цей візок до ями, біжи!» І він кілька разів ударив його палицею по спині, кричачи: «Ліниве мерзотник, тобі не хочеться працювати?» І він разом з тачкою штовхнув отця Казіміра, який наближався, у ту глибоку яму. За мить почувся хіхікання та радість есесівця при вигляді нещасного, який намагався вилізти з ями.
Раптом пролунав наказ: «Лягай поруч із тим лінивим бомжем!» Отець Войцеховський звернув погляд у вказаному напрямку і побачив отця Францішека Гаразіма, що лежав на спині, над яким якого кровожерливий капо познущався.
Наближалася 14:00. День був пекучий. Лихоманка та спрага мучили бідних в’язнів. Нарешті капо та староста блоку опустили важку балку та поклали її на шиї вмираючих священиків, сміючись і кажучи: «Так, ви знаєте, як обманювати людей… Ви… Не хочеться працювати. Ви стверджуєте, що є Бог. Покажіть мені Його, я хочу Його побачити!… Я Бог! Я тепер господар ваших життів!»
Це знущання над бідними, нещасними жертвами тривало ще деякий час. Потім капо та керівник блоку стали на балку, накинуту на шиї, і своєю вагою завершили криваву роботу… Короткий хрип, піна з рота, набряк обличчя, смертельні судоми… якісь незрозумілі слова, і наші два мученики, отці Войцеховський та Гаразім, завершили свій земний шлях, випробування табору. Їхні тіла кинули в тачки та відвезли до купи трупів поруч із крематорієм.
Отець Казимир Войцеховський був убитий 27 червня 1941 року на сумнозвісному Гравійному Кар’єрі у віці 37 років, 20 років чернечих обітниць і на шостому році свого священицького служіння. Він носив табірний номер 17342.
Беатифікаційний процес
Отець Казімєж Войцеховський є одним із 122 Слуг Божих, щодо яких 17 вересня 2003 року розпочався другий процес беатифікації другої групи польських мучеників часів Другої світової війни. 24 травня 2011 року в Пелпліні завершився єпархіальний етап, і всі документи було надіслано до Конгрегації у справах канонізації в Римі.
Позіціо було передано 21 липня 2022 року, а його референтом був о. Стефан Тадеуш Праськевич OCD. Постулатором процесу є о. П’єрлуїджі Камероні, генеральний постулатор у справах канонізації Салезіянської родини, який співпрацює з пані д-ром Маріафранческою Оджіану.
У вівторок, 28 березня 2023 року, консультанти-історики Дикастерії з питань канонізації висловили позитивну думку щодо Positio suppletiva super martyrio о. Яна Свєрця та восьми його товаришів, священиків Товариства св. Франциска Сальського, вбитих in odium fidei у німецьких таборах смерті у 1941–1942 роках.
24 жовтня 2025 року Папа Лев XIV наказав опублікувати Декрет про мучеництво та включити його до архіву Дикастерії канонізації.
1 травня 2026 року Папа Лев XIV підписав Апостольський лист, щоб Слуги Божі могли бути названі Блаженними, та призначив 23 травня днем їхнього літургійного вшанування. 6 червня 2026 року в Кракові у святині св. Івана Павла II відбулася церемонія беатифікації.
Молитва
Господи Ісусе Христе, Переможець смерті, пекла та сатани, дякуємо Тобі за дар любові та мужність, які проявилися у Твоїх слугах о. Казімежу Войцеховському та його товаришах, вірних своєму покликанню серед гонінь та мучеництва.
Смиренно благаємо Тебе, щоб Ти прославив цих Твоїх героїчних свідків і дарував нам ласку ………………………..………… за їхнім заступництвом.
З упевненістю просимо Тебе, що живеш і царюєш на віки віків. Амінь.
Боже, милосердний Отче,
дякуємо Тобі за свідчення віри та вірності
Твоїх слуг о. Казімєжа Войцеховського та його товаришів, салезіян, вихователів і мучеників,
які в годину випробування віддали життя за Христа і братів.
За їхнім заступництвом зміцнюй нас у вірі,
додавай нам мужності у щоденному виборі добра
і навчи нас любові, яка перемагає страх і смерть.
Нехай їхній приклад веде нас щоденним шляхом Євангелія до повноти життя в Тобі.
Через Христа, Господа нашого. Амінь.
Цікаві факти
Він був учителем музики та математики, поєднуючи точність з художньою чутливістю.
Він любив спорт і молодь, що зробило його одним із найулюбленіших салезіян свого часу.
Коли він дізнався про рейд СС, він захотів замінити хворого парафіяльного священика у Свірчі – він пішов до салезіянського будинку, свідомо ризикуючи своїм життям.
В Освенцимі він привернув увагу катів своєю статурою та силою, що парадоксально сприяло його швидкій смерті.
Він помер від задухи після тривалих мук, кинутий у яму з іншими священиками – свідки наголошують, що він зберіг свою віру до кінця. Це історія людини, яка не лише навчила молодь жити, а й показала їм, як помирати гідно.
Документи
Мультимедіа
Фотографії та документи можна використовувати, завантаживши їх та вказавши, що вони є власністю Архіву Краківської інспекторії. Будь ласка, клацніть правою кнопкою миші та завантажте. У разі виникнення труднощів, будь ласка, надішліть повідомлення на адресу: sekretariat@sdb.krakow.pl
Ігнатій Антонович →
Ігнатій Добіаш →
Kaроль Голда →
Франчишек Харазім →
Францішек Мішка →
Людвік Мрочек →
Влодзімеж Шембек →
Ян Швєрц →
Kaзімєж Войцеховський →
























